ШЛЯХ ТРИВАЛІСТЮ У ТРИ ЧВЕРТІ СТОРІЧЧЯ (коротка історія ліцею, який починався з ФЗН)

Історія Криворізького професій-ного гірничо-технологічного ліцею (далі – КПГТЛ), який у цьому році відзначає своє 75-річчя, почалась майже через півроку після звільнен-ня Кривого Рогу від німецько-фашистських загарбників.

Так, 9 серпня 1944 року був ви-даний без перебільшення історичний документ – Наказ Головного управ-ління трудових резервів при Раді Народних Комісарів СРСР про відк-риття у Кривому Розі школи фабри-чно-заводського навчання № 43 (далі ФЗН). Саме цей день ми небезпід-ставно вважаємо Днем народження нашого ліцею, якому судилося прой-ти довгий і тернистий шлях від простої школи ФЗН до сучасного закла-ду професійної освіти, що вже багато десятиліть має стійку репутацію одного з основних постачальників висококваліфікованих робітничих кадрів для багатьох промислових пі-дприємств нашого міста та за його межами. У подальшому змінювалась назва закладу, його структурні елементи та особливості навчального процесу. Проте незмінною залиши-лась його суть: якісна підготовка молоді з найбільш затребуваних у нашому місті спеціальностей.

Але перш ніж продемонструвати наші вагомі досягнення, слід все ж перегорнути сторінки історії КПГТЛ, і перш за все згадати ті вкрай скрутні часи, коли наш заклад робив ще перші неквапливі кроки на шляху становлення повноцінного осередка професійної освіти.

Як відомо, місто Кривий Ріг було звільнено 22 лютого 1944 року вій-ськами 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Малиновського Р. Я. В результаті запеклих боїв місто лежало в руїнах. Під час вуличних боїв зазнали суттєвих руйнувань як адміністративні, так і житлові будівлі. Як наслідок – більша частина мирних мешканців залишились взимку без даху над головою.

Проте й самих жителів Кривого Рогу залишилось не так багато. Якщо до війни, за офіційними даними, тут мешкало 212 878 осіб, то після звільнення чисельність мешканців значно зменшилась. Так, навесні 1944 року все населення міста склало лише 92 834 людини, зокрема: 19 868 чоловіків, 47 509 жінок та 25 457 дітей віком до 14 років. Наше місто зазнало важких людських втрат.

Непоправних руйнувань зазнав промисловий потенціал міста. Відступаючи, німецькі війська здійснили цілеспрямоване руйнування підприємств, шахт, заводів, технічних будівель і споруд. Так, з 77 шахт, що діяли до початку війни, окупантами було підірвано та зруйновано 54 шахти, а на руїнах інших сапери виявили майже 40 тисяч мін. Були повністю знищені металургійний і коксохімічний заводи, а також завод гірничорудного устаткування. Сталеве серце України на той час практично припинило битися …

Ось що згодом згадував відомий ще в довоєнні часи бурильник-новатор, лауреат Державної премії СРСР, Олексій Семиволос. Майже відразу після звільнення Криворіжжя він повернувся з Нижнього Тагілу, що на Уралі, де з осені 1941 року працював на Бакальському руднику: «Я був на місці шахти ім. 1-го Травня. До війни вона була однією з найбільших і найвпорядкованіших. Я ж побачив голе поле з купою руїн. Де клуб? Де лікарняне містечко? Де прекрасне робітниче селище? Все зруйнував проклятий фашист! Селище і шахти Ленінських рудників також перетворені на мертву пустелю. Куди не кинеш погляд – скрізь зруйновані рудники, понівечені руїни заводів».

Незважаючи на звільнення Кривого Рогу, війна ще тривала, щохвилини забираючи життя наших співвітчизників. Продовжувались запеклі бої на тисячокілометрових фронтах. За таких умов, військовій промисловості СРСР був конче необхідний метал, причому в найкоротші терміни. Основне завдання лягло на плечі Кривбасу. Слід було якнайшвидше відновлювати видобуток залізної руди.

До цього також зобов’язувала й постанова Державного Комітету оборони від 22 квітня 1944 року, яка вимагала, незважаючи на будь-які умови, вже до кінця року введення в дію потужностей для видобутку 7 мільйонів тонн залізної руди та відбудування щонайменше 34 шахт у наступні два роки.

Для напівзруйнованого Кривого Рогу це було грандіозне завдання. Окрім колосальних матеріально-технічних труднощів, вкрай важливою проблемою стала нестача кваліфікованих робітничих кадрів. Більшість довоєнних працівників перебували в евакуації, продовжували воювати в лавах Червоної Армії або загинули. Для швидкого відновлення гірничорудної промисловості вкрай потрібні були робітники з високим рівнем умінь та знань. І оскільки їх не було в наявності, доводилось готувати молоді кадри «з нуля» в най-коротші терміни.

Саме з цією метою на багатьох криворізьких рудниках були створені так звані школи фабрично-заводського навчання (ФЗН) з терміном навчання, що складав 6 місяців. Одним з таких закладів освіти стала створена 9 серпня 1944 року на руднику імені Кагановича (згодом ім. XX партз’їзду,  потім ПРАТ «Суха Балка») школа ФЗН № 43. Вона і надала початок нашому теперішньому ліцею. Першим директором школи було призначено Петра Павловича Левченка.

В останні дні серпня 1944 року майже двісті юнаків, що з’їхались переважно з приміських сіл, розпочали навчання. І вже через півроку на зруйновані шахти Кривбасу прийшли перші випускники: прохідники, кріпильники, машиністи скреперних лебідок, машиністи електровозів, електрослюсарі. Саме на їх молоді, ледве зміцнілі плечі, принаймні поки не повернулися з фронту їх батьки та старші брати, ліг основний тягар виведення краю з повоєнної розрухи. І вони не схибили.

А ось будівля, де навчалися тодішні учні ФЗН № 43 – майбутні прохідники, бурильники та кріпильники, на жаль, не збереглася. Не зберігся і увесь «старий рудник», як називали його старожили цих місць, він через декілька років відійшов до зони обвалення.

На жаль, майже не збереглося фотографій тих часів, на яких можна було б побачити документальне зображення багатьох важливих подій, що відбувалися в ті роки, та перших викладачів, а також учнів нашого навчального закладу. Тим більш цінним та цікавим видається один знімок, датований першими роками (1948 рік) існування ФЗН № 43.

На знімку (у першому ряду крайній праворуч) – Іван Маркіянович Завізіон, один з перших випускників нашого навчального закладу, згодом – майстер виробничого навчання.

16 травня 1949 року відбулась перша реорганізація в історії нашого навчального закладу: об’єднання контингентів учнів двох шкіл: ФЗН № 43 та ФЗН № 55 в єдину ФЗН № 55. Тоді директором школи був призначений П. П. Левченко. А 2 жовтня 1950 року ФЗН № 55 було перейменовано на спеціалізовану гірничо-промислову школу № 7 (ГПШ № 7) зі збільшенням терміну навчання до 10 місяців.

Характеризуючи особливості навчального процесу 1940-х – 50-х рр., слід неодмінно враховувати специфіку тієї суворої, суперечливої та подекуди незрозумілої нам, мешканцям ХХІ століття, епохи. Річ у тім, що система тогочасної професійної освіти зазнала впливу сталінського тоталітарного режиму і була фактичним заручником його найбільш одіозних проявів. Всі існуючі на той час школи ФЗН і аналогічні навчальні заклади (ремісничі та залізничні училища тощо) були складовою частиною системи так званих Державних трудових резервів СРСР, яка була створена ще до війни Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 жовтня 1940 р. «Про державні трудові резерви СРСР». Досить суворі положення цього документу були продиктовані вимогами того нелегкого часу.

Передусім слід зазначити, що комплектація учнів професійних закладів відбувалась на принципах призову (мобілізації), а не особистого вибору майбутньої професії. З точки зору держави такий підхід надавав можливість централізовано підготувати кваліфікованих робітників необхідній кількості, а по завершенню навчання – розподіляти випускників відповідно до потреб певних галузей економіки та підприємств. Як правило, молодих людей віком 16-17 років направляли до шкіл ФЗН та інших закладів рішенням адміністрацій колгоспів та місцевих рад згідно з рознарядкою, підготовленою урядом СРСР.

Ще однією рисою тодішніх закладів професійної освіти був їх напіввійськовий характер. Навчальний процес відбувався в казарменому режимі, учні не мали права самовільно залишати територію навчального закладу і мешкали зазвичай в тому ж приміщенні (гуртожитків тоді не вистачало). По завершенню навчання випускники були зобов’язані відпрацювати 4 роки на підприємстві згідно з направленням, без права зміни місця та умов роботи. На цей термін їм надавалась відстрочка від призову до лав Радянської Армії.

Водночас, школи ФЗН виконували важливу соціальну функцію, оскільки навчання було безкоштовним. Також учні за державний кошт забезпечувались житлом, харчуванням та одягом. Для підлітків, які здебільшого навіть не мали даху над головою, професійний навчальний заклад був чи не єдиним шансом не тільки для особистої самореалізації, й можливістю елементарного ви-живання в той складний повоєнний час.

1956 році відбулася надзвичайно важлива подія в історії нашого навчального закладу, а саме ГПШ №7 отримала у постійне користування будівлю по вулиці Елістинській, у якій наш ліцей розташовується й донині. Тим самим учні та майстри виробничого навчання отримали набагато кращі умови для навчання та набуття професійних навичок. На першому поверсі розташовувались навчальні класи, на другому й третьому – мешкали учні. Повноцінний гуртожиток було збудовано лише 1976 року.

1 січня 1958 року ГПШ № 7 було реорганізовано в гірничопромислове училище № 3 (ГПУ № 3). До курсу підготовки робітничих кадрів вперше вводяться загальноосвітні предмети. Це було викликано необхідністю постійного підвищення кваліфікації випускників, яким належало працювати з новими машинами та механізмами, що активно впроваджувалися у гірничій та металургійній галузях.

Наприкінці 1950-х рр. намітилися суттєві зрушення в радянській освіті. Вони були зумовлені хрущовською «відлигою», що супроводжувалась відносною лібералізацією тоталітарної системи. Так, прийнятий 24 грудня 1958 року Закон СРСР «Про укріплення зв’язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» фактично розпочав реформування всієї освітньої сфери. В професійно-технічній галузі ці реформи проводились поступово, протягом 1959 – 1963 рр. Замість шкіл ФЗН, ремісничих, залізничних, гірничопромислових, будівельних та інших училищ вводився єдиний тип навчального закладу – професійно-технічне училище (ПТУ), з терміном навчання від 1 до 4 років.

Обов’язковою умовою для вступу до ПТУ стала наявність 8-річної шкільної освіти (базова середня освіта). Принципово новим стало впровадження загальноосвітньої підготовки одночасно зі здобуттям професійних навичок. По завершенню навчання учні отримували не лише диплом, а й атестат про повну загальну середню освіту. Тим самим молодь отримувала можливість продовжити навчання в інших закладах освіти (технікумах, інститутах та університетах).

Також змінювався принцип набору учнів. Замість сталінських примусово-мобілізаційних заходів впроваджувався вільний вибір професії та місця навчання. Але при цьому залишалась соціальна спрямованість ПТУ. Під час навчання діти забезпечувались безкоштовним одягом та харчуванням, а також мали пільги при проїзді на громадському транспорті.

Не оминули нашого навчального закладу і горезвісні хрущовські реформи. Вони завершились 12 жовтня 1963 року, коли ГПУ № 3 було реорганізовано на міське професійно-технічне училище № 30 (МПТУ № 30) з 4-річним терміном навчання. Саме під цією назвою (згодом – ПТУ № 30) заклад існував наступні 40 років. При цьому суттєво збільшується контингент учнів: вперше з моменту заснування було прийнято аж 120 юнаків.

З 1963 по 1983 рр. наш навчальний заклад очолював Чередніченко Г. П., який до цього певний час працював майстром виробничого навчання, маючи педагогічну та гірничу освіту.

З набуттям училищем статусу середнього навчального закладу виникла потреба перебудови його педагогічного колективу, завдяки чому були створені додаткові умови для якісної підготовки молодих спеціалістів із середньою освітою, введено кабінетну систему навчання, оснащено необхідні лабораторії, майстерні, побудовано гірничий полігон.

До роботи залучаються кваліфіковані кадри, формується сильний педагогічний колектив. Майстрами виробничого навчання працюють: Горчинська О. І., Кеденко В. В., Лопатич В. І., Гуцул В. М.,  Дьомін А. В., Пінчук М. Ф., Завізіон І. М. та інші досвідчені і небайдужі до своєї праці люди, які вимагали від своїх підопічних серйозного ставлення до навчання власним прикладом: багато хто з них навчався у технікумах і вищих навчальних закладах.

Дуже багато зробив для розвитку матеріально-технічної бази училища заступник директора з навчально-виробничої роботи Заярний В. Ф. Так, його стараннями навчальні кабінети були забезпечені електросис-темами «Ленінградець», телевізора-ми, кінопроекторами «Луч», діапроекторами «Світязь», а згодом – діапроекторами з дистанційним управлінням «Леті». У кабінетах гірничої справи та в лабораторії хімії з’явилися перші діючі плакатниці, а кабінет з вивчення іноземної мови був оснащений лінгафонною системою.

Свого часу майстром виробничого навчання Гуцулом В. В. була обладнана електромонтажна майстерня для підготовки спеціалістів за фахом КВПіА. Майстром виробничого навчання Лопатичем В. І. був обладнаний кабінет для підготовки спеціалістів за фахом «Слюсар з ремонту автомобілів». Майстер виробничого навчання Горчинська О. І. разом зі своїми учнями збудувала і повністю обладнала зварювальну майстерню, зокрема – 2-ма зварювальними агрегатами і апаратом для напівавтоматичного зварювання.

А під час виробничої практики в Москві на заводі імені Ліхачова («ЗІЛ») її вихованці заробили вантажний автомобіль, який було передано в училище.

І виховна робота з молоддю не була у випадкових руках, її довгий час очолював ветеран ІІ Світової війни, партизан-підпільник, що героїчно діяв на території тимчасово окупованого фашистами Криворіжжя, Жежеря Г. М, який займав тоді посаду заступника директора з політичної роботи. Людина морально чиста, чесна, принципова і вимоглива одночасно, він турботливо і чуйно ставився до своїх вихованців, і вони відповідали йому тим самим, любовно називаючи його «наш Макаренко».

У відповідь на веління нових часів суттєво збільшується і урізноманітнюється перелік професій, яким починають навчати у ПТУ № 30: окрім гірників, тут ведеться підготовка помічників машиніста тепловоза, слюсарів-монтажників, автослюсарів, слюсарів КВПіА, електрогазозварників, столярів, мулярів-штукатурів, сантехніків, продавців, кулінарів та інших спеціалістів. В той час училище готувало кваліфікованих робітників для таких могутніх підприємств міста, як: трест «Кривбасруда», металургійний завод «Криворіжсталь», Коксохімічний завод, Північний і Центральний ГЗК, виробничі об’єднання «Дніпрошина», «Кривбасрудоремонт», «Дніпродомнаремонт» та для багатьох інших великих промислових підприємств. Саме тоді ПТУ № 30 стало відомою та визнаною школю підготовки кваліфікованих спеціалістів, які були дуже потрібні насамперед промисловості Кривбасу, а також іншим індустріальним регіонам країни.

Збільшується і зміцнюється колектив викладачів загальноосвітніх та спеціальних дисциплін. Саме тоді до училища приходять Макарова Г. П., Григоренко Г. М., Пальона Т. Г. – одні з найперших викладачів – жінок у майже повністю чоловічому колективі. Навчальних кабінетів ще обмаль, і всі вони розташовані лише на першому поверсі, бо решту приміщень головного корпусу відведено під гуртожиток для учнів, серед яких багато тих, хто приїхав здалеку.

Невеличкий, але затишний актовий зал, що розташований поряд із спортивним залом, який завжди переповнений, бо в цей час в училищі працює улюбленець молоді – викладач фізичної культури Бойко Я. М., майстер спорту СРСР і майстер своєї справи: він не тільки прекрасний організатор захоплюючих позаурочних спортивних заходів, а й вихователь багатьох учнів, які невдовзі стали спортсменами-розрядниками, кращі з них згодом виконали норми майстрів спорту з класичної боротьби та інших видів спорту, стали переможцями і призерами міських, обласних та навіть республіканських змагань.

Не він один завзято і самовіддано працює з молоддю: молодий викладач математики Кузьмич О. В., яка тількино сама залишила студентський стілець, легко і з задоволенням разом з колективом учнів організовує свята та урочистості, незабутні вечори відпочинку, цікаві вікторини, поєдинки з КВН, трудові десанти. Це з її ініціативи перед училищем висаджено алею берізок, яка і досі чудово прикрашає вулицю Елістинську.

А ще працювати в училище приходять молоді й талановиті педагогічні кадри: Шанда Л. С., Веселова Т. Б., Пантелеймонова Т. Г., Чащина В. П., Білова Р. М. та інші, хто значно підсилюють педагогічний колектив училища та вносять новий свіжий струмінь у навчальний процес.

У березні 1983 року на зміну Чередніченку Г. П., який пішов на заслужений відпочинок, прийшов молодий, енергійний, повний нових ідей і планів Сиротюк В. Г. Після закінчення в 1961 році Криворізького гірничорудного інституту він працював на різних керівних посадах на шахтах Кривбасу та в Мурманській області – на комбінаті «Апатит». У грудні 1972 року перейшов на педагогічну роботу. Працював заступником директора з навчально-виробничої роботи Криворізького технікуму рудничної автоматики, заступником директора з навчально-виробничої частини професійно-технічних училищ № 27 та № 29.

Училище наповнюється «новим диханням» під його керівництвом. Вячеслав Григорович Сиротюк виявився людиною, яка не поважала так званий «кабінетний стиль» роботи, він умів водночас бути усюди, ніщо не проходило повз його увагу. Наполеглива і далекоглядна людина, він передбачав перспективи училища на кілька років вперед, і впевнено вів за собою весь колектив до наміченої мети, твердо знаючи, чого він хоче і що саме для цього треба зробити. І невдовзі під керівництвом нового директора училище починає працювати поновому, більш сучас-но і прогресивно.

Як наслідок, невдовзі училище входить до кращих в місті та області. Під керівництвом Вячеслава Сиротюка відбувається реорганізація предметних кабінетів, створення нових, чудово обладнаних сучасними технічними засобами, диспетчеризація навчального процесу. Впроваджується самоврядування в учнівських колективах, зв’язок школа – училище – ВНЗ міста. До роботи залучаються кваліфіковані викладачі автотранспортного технікуму, а також доктор технічних наук, професор кафедри підземної розробки родовищ корисних копалин гірничорудного інституту Щелканов В. А. На базі училища постійно проходять науково-практичні конференції, у яких беруть участь відомі педагоги-новатори; проводяться відкриті показові уроки міського, обласного та навіть республіканського рівнів, завдяки яким суттєво підвищується майстерність педагогів.

Та час невпинно йде вперед. І саме життя постійно вимагає нових прогресивних, ідей та нових, більш досконалих методів роботи. Одним із найважливіших інноваційних проектів, який останнім часом Вячеслав Григорович Сиротюк впровадив у навчально-виробничий процес, є дуальна система підготовки кваліфікованих робітників.

Яскравим прикладом того, як успішно діє на практиці дуальна система навчання, є тісна співпраця нашого ліцею з ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», ПрАТ «Суха Балка» та іншими великими підприємствами, що входять до гірничо-металургійного комплексу індустріального Криворіжжя.

Від дня свого заснування в далекому 1944 році, протягом всіх 75 років колектив нашого ліцею нерозривно пов’язаний з рудоуправлінням «Суха Балка» (раніше – ім. Кагановича, ім. ХХ партз’їзду) профспілковими відносинами. Профспілкова організація традиційно допомагає як організаційно, так і фінансово. Завдяки її фінансовій підтримці виділяються кошти для нагородження та оздоровлення наших працівників.

Разом зі своєю матеріально-технічною навчальною базою ми, згідно з існуючим договором, широко використовуємо базу навчально-виробничого комбінату ПРАТ «Суха Балка». Це дає можливість підняти навчальний процес на якісно новий рівень, активно впроваджувати елементи дуальної системи навчання.

Тісне співробітництво наших організацій – це фундамент для розвитку творчого потенціалу талановитих конкурентоспроможних людей, для розв’язання виробничих, технічних та економічних завдань; впровадження у виробництво перспективних розробок для подальшого розвитку промислового Кривбасу.

19 березня 2003 року згідно з наказом Міністерства освіти і науки України № 141 та наказом управління освіти і науки Дніпропетровської ОДА № 250 від 28 березня 2003 року ПТУ № 30 реорганізовано (з 1 липня 2003 року) в Криворізький професійний гірничо-технологічний ліцей (КПГТЛ).

Протягом багатьох років один із перших на Криворіжжі закладів професійної освіти змінював не тільки свою назву, а й форми та зміст навчального процесу. За час існування нашого навчального закладу було підготовлено понад 25 тисяч спеціалістів робітничих професій для гірничодобувної промисловості та інших галузей економіки. Про якість підготовки спеціалістів яскраво свідчать багато заслужених відзнак, які отримав наш навчальний заклад у різні роки на найбільш престижних професійних форумах.

Сьогодні для забезпечення належної організації навчального процесу та наукової діяльності ліцею, з метою покращення якості підготовки майбутніх фахівців, а також для перепідготовки і підвищення кваліфікації існуючих робітничих кадрів ліцей має:

– навчальний корпус загальною площею 6130 кв. м., де розташовані 22 навчальних кабінети (серед них два комп’ютерних класи) та лабораторії (інформаційних технологій, електротехніки, біології, кухарів, а також кухня-лабораторія з дегустаційним залом), обладнані відповідними сучасними засобами навчання, також кабінет основ християнської етики;

– навчально-виробничі майстерні загальною площею 1132 кв. м. (слюсарна, гірничих машин та гірничо-шахтного обладнання, електромон-тажна, зварювальна, столярна), обладнані необхідною навчальною технікою, верстатами, машинними агрегатами та іншими діючими засобами навчання;

– гірничий полігон площею 600 кв. м.

КПГТЛ (на підставі рішення Криворізької міської ради від 29.08.2007 р. за №1714) є постійним користувачем земельної ділянки площею 2,1504 га.

До послуг учнів ліцею:

– бібліотека площею 76 кв. м. з читальною залою на 30 місць, книжковий фонд якої складає понад 21 тис. примірників, та комп’ютер, під’єднаний до мережі Інтернет;

– їдальня площею 342 кв. м. на 100 посадочних місць, де харчування здійснюється за рахунок благодійних внесків батьків учнів;

– медичний  пункт площею 42 кв. м., обладнаний всім необхідним для надання першої медичної допомоги, проведення профілактичної та роз’яснювальної роботи з учнями, вакцинації учнів, здійснення контролю за санітарно-гігієнічним станом приміщень ліцею;

– спортивний майданчик загальною площею 1060 кв. м., на якому розміщується різноманітне спортивне обладнання, а також спортивна зала площею 200 кв. м. з гімнастичним обладнанням та тренажерна зала площею 85 кв. м. з спортивним інвентарем;

– музейно-виставковий комплекс, який включає експозиційні зали №1 та №2.

Ліцей проводить підготовку майбутніх спеціалістів для багатьох гірничорудних підприємств Кривого Рогу, а також для інших підприємств нашого індустріального міста. Саме на цих підприємствах учні ліцею проходять виробничу практику з наступним працевлаштуванням.

За роки свого існування заклад освіти пройшов славетний шлях від звичайної школи ФЗН до знаного ліцею гірничого профілю. Ми маємо право пишаєтися тим, що сьогодні ліцей є місцем для інноваційної творчості, де модернізується зміст і структура навчально-виробничого процесу, де успішно впроваджуються новітні методи і технології.

Саме такою є стисла «біографія» нашого навчального закладу, який нині відзначає своє 75-річчя. А про славне та цікаве сьогодення КПГТЛ докладно розповімо на сторінках цього видання – у відповідних розділах.