Життєпис

Олександр навчався у Криворізькому професійному гірничо-технологічному ліцеї за професією «Прохідник» у групі №24 з 2006 по 2007 роки. Виробничу практику проходив в АТ «Кривбасзалізрудком» учнем прохідника дільниці №4 ш. «Тернівська».

Після завершення навчання у ліцеї працював на різних промислових компаніях, що займаються видобутком корисних копалин. У 2012 році влаштувався до Криворізького залізорудного комбінату. Працював кріпильником дільниці №9 проходки шахти «Криворізька».

З 2014 року Олександр добровольцем став на захист України, а 29 липня 2015 року його було мобілізовано до лав ЗСУ, де він захищав наші кордони під час антитерористичної операції на Сході України. Через рік він демобілізувався і повернувся до Кривого Рогу, проте хвилювання за бійців, за наше вільне майбутнє не давало йому спокою. Наприкінці 2016 року Олександр Макаренко став нести службу за контрактом, продовжуючи захищати нашу державу від російського ворога і агресора. А через три роки, у лютому 2020-го, знову підписав контракт.

Олександр Макаренко давав гідну відсіч ворогам і під час повномасштабного вторгнення. Він був старшим механіком 1-ої мінометної батареї 2-го механізованого батальйону військової частини А0536.

Загинув під час артилерійського обстрілу.

Похований в с. Лозуватка. З війни тата не дочекалися троє дітей.

Життєпис

Данило навчався у школі №55. Дитинство його пройшло у Тернівському районі міста, на вулиці Колачевського. Після закінчення школи навчався у Криворізькому професійному гірничо-технологічному ліцеї, який закінчив у 2019 році.

У серпні цього ж року працевлаштувався на Криворізький залізорудний комбінат. На КЗРК Данило працював електрослюсарем з ремонту устаткування дільниці №16 шахти «Козацька».

Протягом 2020-2021 років проходив строкову службу в ЗСУ. 7 грудня 2022 року Данила мобілізували. Він служив водієм кулеметного взводу І механізованого батальйону в/ч А1302.

Мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, Данило Гейко (позивний «Таєць») загинув внаслідок мінометного обстрілу.

Похований у Кривому Розі на кладовищі «Ново-Краматорівка» Тернівського району.

Залишились батьки і наречена.

Життєпис

Сергій навчався у Криворізькому професійному гірничо-технологічному ліцеї з 2011 по 2014 рік за професією «Кухар. Кондитер» (майстер в/н Середа Олена Олександрівна, класний керівник Афанасьєва Катерина Костянтинівна).

Під час повномасштабного вторгнення криворіжець боронив Україну на найбільш гарячих напрямках фронту. Хоробрий воїн давав гідну відсіч ворогам на Донеччині. 25 грудня 2022 року зв’язок із захисником обірвався, й тривалий час він вважався безвісти зниклим.

Як виявилося, останній свій бій Сергій прийняв в одній з найбільш пекельних бойових точок війни, під Бахмутом.

Залишились дружина і донька Мілана, якій усього рік.

Життєпис

Владислав з 2015 по 2018 рік навчався в Криворізькому професійному гірничо-технологічному ліцеї в групі № 3 за професією «Слюсар з ремонту рухомого складу. Машиніст тепловоза», класний керівник Веселова Тетяна Борисівна, майстер виробничого навчання Корж Анжела Анатоліївна.

Він став на захист нашої країни у 2019 році. Воював із російськими загарбниками на Донбасі: під Попасною Луганської області та Волновахою на Донеччині.

Поліг стрілець-мінометник, виконуючи бойове завдання під Бахмутом.

Залишився батько.

Життєпис

Віталій виріс у дружній багатодітній родині, його мати – Тетяна Михайлівна має почесне звання «Мати-героїня».

Навчався в Криворізькому професійному гірничо-технологічному ліцеї з 2011 по 2014 роки за професією «Помічник машиніста тепловоза», майстер виробничого навчання Вавренюк Ольга Володимирівна. Класний керівник Єгорова Наталя Михайлівна пригадує: «Віталій завжди був душею компанії, приходив на допомогу товаришам, відрізнявся почуттям гумору, легкою вдачею, був життєрадісній, любив життя та свій рідний край».

Віталій був справжнім патріотом, мужнім та безстрашним. Він брав участь у антитерористичній операції на Сході країни у складі інженерно-саперного 309 полку, а з початком повномасштабної війни вже 25 лютого пішов на фронт добровольцем.

На жаль, підступна ворожа куля забрала життя вірного сина України.

Залишилися мати, дружина Ольга та чотирирічний син Артем.

Життєпис

Рустам після закінчення школи з 2009 по 2012 рік навчався у Криворізькому професійному гірничо-технологічному ліцеї за професією «Електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування. Машиніст електровоза. Прохідник».

Потім вступив до Гірничого технікуму ДВНЗ «Криворізький національний університет», де отримав спеціальність «Шахтне та підземне будівництво».

У 2014 році працевлаштувався на акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» та працював кріпильником дільниці №4 (нарізних робіт) шахти «Октябрська».

З 10 травня 2018 року до 15 жовтня 2019 року проходив строкову службу у ЗСУ. Відслуживши, він повернувся працювати на комбінат.

26 лютого 2022 року Рустама мобілізували. Ніс службу у військовій частині А1962, героїчно боровся з ворогами України.

Загинув під час виконання бойового завдання внаслідок артилерійського обстрілу.

Похований на Алеї Героїв Центрального кладовища у Кривому Розі.

Життєпис

Олександр працював охоронником у ТОВ «Сокол», потім монтером колії П’ятихатської дистанції колії ДП «Придніпровська залізниця», а згодом – знов охоронником у ТОВ «Охорона».

У 2013 році закінчив Криворізький професійний гірничо-технологічний ліцей і пов’язав своє життя з Криворізьким залізорудним комбінатом – працював учнем прохідника на шахті. Набравшись досвіду, трудився кріпильником на прохідницькій дільниці №46 з виробничого навчання робітників. З 2017 року працював на посаді прохідника дільниці гірничопідготовчих робіт шахти «Тернівська».

З 7 лютого 2015 року до 8 квітня 2016 року Олександр Борисенко брав участь в антитерористичній операції на Сході України, тож, коли почалася повномасштабна війна, 26 лютого 2022 року його було мобілізовано до лав ЗСУ як досвідченого воїна. Вірний військовій присязі, проявив моральну стійкість, мужність і почуття відповідальності перед своєю державою.

Загинув стрілець-снайпер 2-го піхотного відділення в/ч А1962 під час бою проти колони танків супротивника.

Залишилися двоє дітей – син Костянтин та донька Кіра.

Життєпис

Віктор народився в с. Антонівці Новоодеського району Миколаївської області, мешкав в с. Новолазарівка Казанківського району Миколаївської області.

Навчався в Новолазарівській ЗОШ, згодом — у Казанківській гуманітарній гімназії та Казанківському СПТУ. У Криворізькому професійному гірничо-технологічному ліцеї навчався в 2012 році на відділенні курсової підготовки. Після цього працював на шахті та в шахтобудівному управлінні.

У листопаді 2014 року Віктор Кучеренко був призваний на строкову службу, а незадовго до демобілізації він підписав контракт та ще три роки (2016-2018) проходив службу у зоні АТО/ООС в одній із бригад Національної гвардії України. По завершенні контракту працював на шахті в Кривому Розі, проте у квітні 2021 повернувся до армії, підписавши новий контракт.

Служив навідником кулеметного відділення кулеметного взводу механізованого батальйону.

11 січня 2022 року близько 20 години російсько-окупаційні війська почали обстрілювати позиції ЗСУ, де Віктор чергував на наглядовому пункті. Від прицільного пострілу ворожого снайпера він отримав поранення, несумісне з життям.

Похований в с. Новолазарівці на Миколаївщині.

Залишилися батьки.

Життєпис

Андрій з 1997 по 2000 роки навчався в ПТУ №30 (зараз – Криворізький професійний гірничо-технологічний ліцей) за професією «Слюсар з ремонту автомобілів».

Пройшов строкову службу в армії, до 2009 року працював у ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат».

У лютому 2014 року призваний за мобілізацією; такелажник взводу технічного забезпечення 2-го механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади.

Загинув під час виконання бойового завдання.

Похований на Алеї Героїв Центрального кладовища у Кривому Розі.

Залишилася донька 2014 р.н.

Життєпис

Дмитро 1999 року закінчив криворізьку ЗОШ № 48.

Навчався в ПТУ №30 (тепер – Криворізький професійний гірничо-технологічний ліцей) з 01 червня по 01 грудня 2000 року за професією «Прохідник» (курсове навчання).

Працював на шахті «Гвардійська».

Призваний на військову службу в травні 2001 року у військову частину А 1048. Командир відділення БМП-2. 30 липня 2014 року мобілізований на військову службу до 17 окремої танкової бригади.

У часі війни — механік-водій розвідувального взводу розвідувальної роти. Свою БМП ніжно звав «Ластівка».

Загинув у бою, відбиваючи атаку диверсійно-розвідувальної групи бойовиків «ЛНР» на взводний опорний пункт «Саша».

Похований на кладовищі «Веселі Терни» в місті Кривий Ріг.

Залишились батьки, сестра, дружина, донька 2008 р.н.

Життєпис

В’ячеслав закінчив 8 класів криворізької ЗОШ № 57, ПТУ № 30 (зараз – Криворізький професійний гірничо-технологічний ліцей) (навчався з 1985 по 1988 роки за професією «Електрослюсар, черговий та з ремонту устаткування»). До 2013 року працював у ТОВ «Трансмаш».

Мобілізований до лав ЗСУ навесні 2014 року. В часі війни — водій-кіномеханік клубу 42-го окремого мотопіхотного батальйону «Рух Опору» 57-ї окремої мотопіхотної бригади.

26 січня 2015 року загинув під час виконання бойового завдання біля Дебальцевого — у бойову машину влучив протитанковий реактивний снаряд.

Похований на Алеї Героїв Центрального кладовища в Кривому Розі.

Залишились мати, дружина, троє дітей.